Повернувшись до Києва, Райдуга швидко відчула, що місто змінилося. Війна не зникла з вулиць - сирени зривали тишу, люди жили в постійному стані напруги. Старі улюблені місця більше не приносили спокою, а тіні минулого нагадували про те, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Відчуваючи, що її душа все ще шукає спокою, Райдуга прийняла рішення знову вирушити у дорогу. Цього разу її шлях лежав у зовсім неочікуване місце - маленьке містечко під назвою П’ятихатки.

П’ятихатки зустріли її тихими вулицями, де осінній вітер повільно піднімав пожовкле листя. Місто, незнайоме раніше, виявилося затишним і простим, наповненим неспішним ритмом життя. Тут не було рекламних вогнів чи безперервного руху мегаполісу, але це спокійне місце мало свою еротичну магію. Місто вбирало в себе всіх, хто шукав тишу й можливість відійти від галасу світу. Райдуга відчула, що саме це місце може стати її новим притулком, де вона зможе перезавантажити свої думки й емоції.

Будиночок, де вона оселилася, стояв біля широкого поля, за яким простягався горизонт. Вечорами, коли сонце повільно ховалося за пагорбами, місто огортала тиха, майже чуттєва атмосфера. Вона гуляла пустими вулицями, слухаючи, як вітер грає з гілками дерев, і згадувала про Київ, про свої подорожі. У кожному її кроці відчувалася туга за тим, що залишилося позаду, і водночас надія на те, що майбутнє подарує нові емоції.

Віддаленість П’ятихаток приносила Райдугі давно очікуваний спокій. Тут не було натовпів людей чи зайвих звуків, тільки природа й небо, що вночі вкривалося зірками, такими яскравими, що здавалося - простягни руку, і можна торкнутися. У цьому місці не було війни, не було метушні великих міст, тільки вона і новий етап її життя.