Насправді книга її абсолютно не захопила. Перед її очима з’явилися ті самі образи - раки, такі варені й червоні, як розпечене залізо в кузні, потім бачення зими - холодної, мовчазної, безжальної. Все це викликало відчуття, ніби тебе запроторили в крижану банку з арбузним смузі, де ні вийти, ні зігрітися. 

Спритниця, яка вже давно обрала інший шлях, жила своїм здоровим, гармонійним життям. Її друзі звикли називати її ЗОЖницею, бо вона більше думала про теплі океанські води, пальми, горіхи й бананові шейки, ніж про ці невідступні життєві будні, наповнені сумнівними виданнями й роздратуванням. Та книга не вписувалася в її світ цінностей, де була зовсім інша ялинка - не з того видавницького лісу.

Замість того, щоб мучити себе й свій мозок, вона вирішила залишити ту чужу збірку на полиці для буккросингу у кафетерії. Можливо, вона знайде іншого читача, якому ті раки й крижана зима припадуть до смаку більше, ніж їй. 

Справедливості заради, варто зазначити, що буккросинг майже втратив популярність, бо щодня на ці полиці додають стоси безкоштовних газет і каталогів. Але, може, серед макулатури саме книга про раків знайде когось, хто, як і вона, мріє про своє і втілення власних цінностей в жорстоких міських буднях.