Бар «Адель» зустрів гостей густим запахом кави, сладощів та трохи дивним спокєм. За стійкою стояла «Мадонна». Чи це було її справжнє ім’я, чи просто «погремуха» - ніхто точно не знав. Її вигляд - яскрава помада, обтягуюча чорна сукня, холодний погляд і «дудка», що завжди висіла в куточку губ - був постійною прикрасою закладу.

Четверо дівчат замовили в неї чай із бальзамом, трохи перепитуючи про фірмові десерти, але врешті залишилися лише на чаї. Сівши за найближчий столик, вони неголосно перемовлялися, обговорюючи щось своє.

Тим часом водій «Жигулів» - Тремпель, як його називали знайомі, - підійшов до стійки. Він попросив змінити музику на щось спокійніше. «Це нерви, дівчино», - пояснив він Мадонні, яка мовчки кивнула й переключила трек на джазову імпровізацію. Після цього Тремпель замовив собі півлітрову пляшку негазованої води і коробку цукерок «Roshen» - для дівчат.

Повернувшись до їхнього столика, він виявив проблему: не вистачало одного стільця. Не вагаючись, Тремпель підійшов до сусіднього столу, взяв звідти стілець і сів разом із дівчатами.

- Ну що? - запитав він, глянувши на одну з подруг. - Машину твою за борги арештувала виконавча служба? Продати тепер не можна, виходить? Що думаєш робити?

Дівчина знизала плечима, не відповідаючи, тільки ковтнула гарячий чай.

Раптом двері бару з тріском розчинилися. До приміщення увірвалися четверо чоловіків у чорному - «чорнорубашечники». Так у цих краях називали поліцію. Їхні автомати, що висіли на ременях, відблискували в тьмяному світлі. Вони впевнено підійшли до стійки, обступивши Мадонну. Щось жваво їй пояснювали, а та, нервово обхопивши голову руками, зрідка кивала.

З-за столика дівчат і Тремпеля нічого не було чути. Лише рухи: жести, хитання голови й виразний відчай у погляді Мадонни. Раптом у двері зазирнув ще один поліцейський і вигукнув:
- Хлопці! Сюди! Знайшов!

«Чорнорубашечники» поспішили вибігти назад, мимохідь вибачившись перед Мадонною.

- Що за чортівня тут відбувається? - тихо пробурчав Тремпель, відкидаючи назад кришечку пляшки з водою.

- Не знаю, - відказала одна з дівчат, водночас витираючи серветкою куточки губ. Вона підвелася. - Зараз спитаю.

Вона рушила до барної стійки, де Мадонна ще нервово курила, втупившись у порожній келих. Решта дівчат за столиком пили чай і доїдали шоколадки, ніби нічого й не сталося. Напруження трохи спало. Тремпель навіть усміхнувся, покрутивши в руках бутылку, але його погляд залишався пильним.

Коли дівчина поверталася від бару, всі зрозуміли: новина несе щось темне, важке. Її обличчя було блідим, серветка у руках пом’ятим папером зім’ялася в клубок.

- Ну? То чого поліція сюди вривалася? - поцікавився Тремпель, уже без жартівливого тону.

- Шукали понятих, - відповіла дівчина коротко. Вона сіла, і серветка впала їй на коліна. Її обличчя скривилося, і вона раптом заплакала.

- Юля… Юля «Баунті» розбилася тут неподалік. І ще… Купа людей. Усі насмерть, - видихнула вона, наче боялася цих слів.

Над столиком повисла важка, крижана тиша. Тремпель відклав воду. Його обличчя, завжди спокійне і трохи іронічне, тепер застигло, наче камінь.